Невыдуманные истории

Бог все видит! ...И раздает всем по заслугам.

 

 

на украинском

     В свои неполные тридцать Оксана выглядела пречудесно: большие голубые глаза, белокурый волос, стройная фигура. Но с мужчинами ей почему-то не везло, все случались не те: один ростом не вышел, второй оказался бабником, третий был скупым... Девушка уже потеряла веру в свое женское счастье, но случайно, поздно вечером возвращаясь с работы домой, познакомилась с симпатичным парнем.

     Как не присматривалась, "придраться" не было к чему. Девушка очень надеялась, что понравилась новому знакомому, но виделись они очень редко. Поэтому сама организовывала случайные встречи, звонила по телефону Сергею на работу, познакомилась с его мамой. А потом... была ночь любви, и девушка в отчаянии призналась ему. Не известно, почему, но с того вечера они уже не расставались. Через несколько месяцев они отгуляли свадьбу. Оксана не могла нарадоваться своему счастью - Сергей любил ее, и хорошо относился к ее матери. Через некоторое время молодожены купили квартиру и начали жить отдельно.

     И вдруг, будто что-то оборвалось... Мужчина стал поздно приходить домой. Потом начались ежедневные ссоры. А несколько раз он вообще не ночевал дома. Как-то Оксана увидела его с незнакомой девушкой, намного младше её и красивее её. Сколько слез пролила, сколько бессонных ночей провела в напрасных раздумьях, в поисках своей вины. Мужчина был не просто равнодушным к ней, он ее ненавидел.

     Но наихудшее было то, что она ждала ребенка. Услышав эту новость, Сергей, грязно выругавшись, собрал свои вещи и пошел прочь. Оксана осталась одна. На шестом месяце беременности. Пройдет еще несколько недель, и спрятать живот будет невозможно. Что же делать? Как-то незаметно в ее голове начали появляться странные мысли: что ребенок ей будто и не нужен, и пока не поздно, можно от него избавиться. И вот в одну ночь Оксана твердо решила: ребенка не будет... На следующий день достала нужные лекарства. Придя домой, без раздумий сделала необходимые) в таких случаях манипуляции и начала ждать.

     ...Боль пришла незаметно, что сначала очень порадовало Оксану. Но прошло несколько невероятно длинных часов, и она уже не рада была своей затее. Всхлипывая, по-собачьему подвывая, от боли и уже ничего не понимая, она ползала по полу, проклиная все на свете: и себя, и несчастного, еще не родившегося ребенка. Но всему когда-то приходит конец. И ребенок, за этот вечер сотни раз проклятый, в конце концов, родился. Невероятно маленькая, красная и очень похожая на игрушку девочка слабо пищала, двигая при этом крохотными ручками и ножками. Она была немного больше чем Оксанина ладонь, и главное - живой! Продолжая скулить, теперь уже от дикого ужаса и отчаяния, женщина дрожащими руками завернула ребенка в какую-то тряпку и положила в туалете на пол. Там было холодно: возможно, к утру грудной ребенок "дойдет".

Писк было слышно еще некоторое время, а потом все затихло. Оксана, которая не сомкнула глаз ни на минуту, едва лишь за окном начало светать, зашла в туалет. От ужаса у нее волос стал торчком: посиневший от холода ребенок был живой! Просто грудной ребенок очень ослабел, и от холода у него исчез голос. А так, девочка умирать пока что не собиралась.

     То, что произошло потом, делал будто кто-то другой. Будто во сне, женщина подошла к шкафу, сняла с верхней полки утюг и, стараясь не смотреть на крохотный сверток, легенько ударила туда, где должна была находиться головка. Тихий звук, который напоминал треск яичной скорлупы, подсказал ей, что утюг попал точно в цель. Заворачивая недвижимое тельце в новое полотенце, она старалась не смотреть на детку. Но все равно увидела, что у девочки была разбита левая часть головки. Только теперь с ее глаз потекли горькие слезы раскаяния.

- Прости меня, - плача, просила она.
     ...А на улице становилось все светлее. Скоро соседи начнут выходить на работу. Она взяла почти невесомый сверток, нож, и, раскапывая мерзлую землю ножом, а потом уже и пальцами, израненными в кровь, возле бачка с мусором, вырыла ямку. Осторожно положила тельце и, тщательно замотав окровавленную головку, чтобы земля не попала на разбитое личико, засыпала его руками и, не озираясь, пошла домой.

     Когда, через несколько дней, кто-то увидел крохотную ножку, наполовину вырытого собаками, замотанного в полотенце грудного ребенка, никто не заподозрил Оксану. Милиционеры некоторое время ходили по квартирам, расспрашивая, а потом все стихло и со временем всё забылось.
Стараясь припрятать горе и свой грех от матери, Оксана все пережила сама.

     Так прошло несколько лет. Постепенно все начало забываться, и как-то молодая женщина, приехав в командировку в Киев, познакомилась с Ним. Это было похоже на сказку. Оксана никогда не думала, что встретит такого мужчину. Она даже не подозревала, что такие есть на свете. Сергей, сравнительно с ним, казался пустым, смешным и неуклюжим.
А когда Он предложил ей руку и сердце, Оксана с радостью согласилась. Глядя на умного, красивого и доброго мужчину, она уже и не вспоминала о том, что сделала и что пережила несколько лет тому. А когда узнала, что снова беременна, решила, что, в конце концов, и ей улыбнулось счастье. Настоящее, не выпрошенное...

     Все оборвалось в тот же день, в ту минуту, когда родился ее ребенок, ее вторая дочурка. Сначала счастливая мать не могла понять, почему так побледнел врач и, почему вытянулись лица у акушерки и медсестры, когда они увидели младенца. После продолжительных просьб Оксаны показать ей дочурку, возле нее положили туго замотанный свёрток. Последнее, что она увидела, прежде чем ее мозг отказался воспринимать действительность, было лицо ребенка со страшно деформированной левой частью и без левого глаза...     Глядя на новорожденную, Оксана долго смеялась, а потом все заволокло густым черным туманом...

 

13.01.2008. Лина ПОДОЛЬСКАЯ
Перевод с украинского.

 

Бог усе бачить! ...І роздає усім по заслугах.

У свої неповні тридцять Оксана виглядала пречудово: великі блакитні очі, біляве волосся, струнка фігура. Але з чоловіками їй чомусь не щастило, усе траплялися не ті: один зростом не вийшов, другий виявився бабієм, третій був скупим… Дівчина уже зневірилась у своєму жіночому щасті, але випадково, пізно ввечері повертаючись з роботи додому, познайомилась із симпатичним хлопцем.

Як не приглядалася, “придертися” не було до чого. Дівчина дуже сподівалася, що сподобалася новому знайомому, але бачилися вони дуже рідко. Тому сама організовувала “випадкові” зустрічі, телефонувала Сергію на роботу, познайомилася з його мамою. А потім… була ніч кохання, і дівчина у відчаї освідчилася йому. Не відомо, чому, але з того вечора вони вже не розлучалися. Через кілька місяців відгуляли весілля. Оксана не могла нарадуватися своєму щастю – Сергій кохав її і гарно ставився до її матері. Через якийсь час молоді купили квартиру і почали жити окремо.

І раптом ніби щось обірвалося… Чоловік став пізно приходити додому. Потім почалися щоденні сварки. А кілька разів він взагалі не ночував удома. Якось Оксана побачила його з незнайомою дівчиною, набагато молодшою і красивішою за неї. Скільки сліз пролила, скільки безсонних ночей провела в марних роздумах, у пошуках своєї вини. Чоловік був не просто байдужим до неї, він її ненавидів.

Але найгірше те, що вона чекала дитину. Почувши цю новину, Сергій, брудно вилаявшись, зібрав свої речі і пішов геть. Оксана залишилась сама. На шостому місяці вагітності. Мине ще кілька тижнів, і сховати живіт буде неможливо. Що ж робити? Якось непомітно у її голові почали з’являтися дивні думки: що дитина їй ніби й не потрібна, і поки не пізно, можна її позбутися. І ось однієї ночі Оксана твердо вирішила: дитини не буде. Наступного дня дістала потрібні ліки. Прийшовши додому, без роздумів зробила необхідні в таких випадках маніпуляції і почала чекати.

…Біль прийшов непомітно, що спочатку дуже порадувало Оксану. Але минуло кілька неймовірно довгих годин, і вона вже не рада була своїй затії. Схлипуючи, по-собачому підвиваючи, від болю вже нічого не розуміючи, вона повзала по підлозі, проклинаючи все на світі: і себе, і нещасну, ще ненароджену дитину. Але всьому колись приходить кінець. І дитина, за цей вечір сотні разів проклята, нарешті народилась. Неймовірно маленька, червона і дуже схожа на іграшку дівчинка слабо пищала, рухаючи при цьому крихітними ручками й ніжками. Вона була трохи більшою за Оксанину долоню, і головне – живою! Продовжуючи скімлити, тепер уже від дикого жаху і відчаю, жінка тремтячими руками загорнула дитину в якусь ганчірку і поклала в туалеті на підлогу. Там було холодно: можливо, до ранку немовля “дійде”.

Писк було чути ще якийсь час, а потім все затихло. Оксана, що не стулила очей ані на хвилину, тільки-но за вікном почало світати, зайшла в туалет. Від жаху в неї волосся стало сторч: посиніла від холоду дитина була жива! Просто немовля дуже ослабло, і від холоду в нього зник голос. А так дівчинка помирати поки що не збиралася.
Те, що сталося потім, робив ніби хтось інший. Наче уві сні, жінка підійшла до шафи, зняла з верхньої полиці праску і, намагаючись не дивитись на крихітний згорток, легенько вдарила туди, де мала б знаходитися голівка. Тихий звук, що нагадував тріск яєчної шкаралупи, підказав їй, що праска потрапила точно в ціль. Загортаючи нерухоме тільце в новий рушник, вона намагалася не дивитися на дитинку. Але все одно побачила, що в дівчинки була розтрощена ліва частина голівки. Тільки тепер з її очей потекли гіркі сльози розкаяння.

– Прости мене, – плачучи, просила вона.
…А на вулиці ставало все світліше. Скоро сусіди почнуть виходити на роботу. Взяла майже невагомий згорток, ніж, і біля бачка зі сміттям, розкопуючи мерзлу землю ножем, а потім уже й пальцями, зраненими до крові, вирила ямку. Обережно поклала тільце і, ретельно замотавши закривавлену голівку, щоб земля не потрапила на розбите личко, засипала його руками і, не озираючись, пішла додому.

Коли через кілька днів хтось побачив крихітну ніжку, наполовину виритого собаками, замотаного в рушник немовляти, ніхто не запідозрив Оксану. Міліціонери якийсь час ходили по квартирах, розпитуючи, а потім все стихло і з часом забулося.
Намагаючись приховати горе і свій гріх від матері, Оксана все пережила сама.

Так пройшло кілька років. Поступово все почало забуватися, і якось молода жінка, їдучи у відрядження до Києва, познайомилася з Ним. Це було схоже на казку. Оксана ніколи не думала, що зустріне такого чоловіка. Вона навіть не підозрювала, що такі є на світі. Сергій, порівняно з ним, здавався пустим, смішним і незграбним.
А коли Він запропонував їй руку і серце, Оксана з радістю погодилась. Дивлячись на розумного, красивого і доброго чоловіка, вона вже й не згадувала про те, що зробила і що пережила кілька років тому. А коли дізналася, що знову вагітна, вирішила, що нарешті і їй усміхнулося щастя. Справжнє, не випрошене.

Все обірвалося у той же день, в ту хвилину, коли народилася її дитина, її друга донька. Спочатку щаслива мати не могла зрозуміти, чому так зблід лікар і чому витягнулися обличчя в акушерки та медсестри, коли вони побачили немовля. Після тривалих прохань Оксани показати їй доньку біля неї поклали туго замотаний згорточок. Останнє, що вона побачила перед тим, як її мозок відмовився сприймати дійсність, було обличчя дитини зі страшно деформованою лівою частиною і без лівого ока. Дивлячись на немовля, Оксана довго сміялася, а потім усе заволокло густим чорним туманом…

Ліна ПОДІЛЬСЬКА, Хмельницька область