Бог усе бачить! ...І роздає усім по заслугах.

У свої неповні тридцять Оксана виглядала пречудово: великі блакитні очі, біляве волосся, струнка фігура. Але з чоловіками їй чомусь не щастило, усе траплялися не ті: один зростом не вийшов, другий виявився бабієм, третій був скупим… Дівчина уже зневірилась у своєму жіночому щасті, але випадково, пізно ввечері повертаючись з роботи додому, познайомилась із симпатичним хлопцем.

Як не приглядалася, “придертися” не було до чого. Дівчина дуже сподівалася, що сподобалася новому знайомому, але бачилися вони дуже рідко. Тому сама організовувала “випадкові” зустрічі, телефонувала Сергію на роботу, познайомилася з його мамою. А потім… була ніч кохання, і дівчина у відчаї освідчилася йому. Не відомо, чому, але з того вечора вони вже не розлучалися. Через кілька місяців відгуляли весілля. Оксана не могла нарадуватися своєму щастю – Сергій кохав її і гарно ставився до її матері. Через якийсь час молоді купили квартиру і почали жити окремо.

І раптом ніби щось обірвалося… Чоловік став пізно приходити додому. Потім почалися щоденні сварки. А кілька разів він взагалі не ночував удома. Якось Оксана побачила його з незнайомою дівчиною, набагато молодшою і красивішою за неї. Скільки сліз пролила, скільки безсонних ночей провела в марних роздумах, у пошуках своєї вини. Чоловік був не просто байдужим до неї, він її ненавидів.

Але найгірше те, що вона чекала дитину. Почувши цю новину, Сергій, брудно вилаявшись, зібрав свої речі і пішов геть. Оксана залишилась сама. На шостому місяці вагітності. Мине ще кілька тижнів, і сховати живіт буде неможливо. Що ж робити? Якось непомітно у її голові почали з’являтися дивні думки: що дитина їй ніби й не потрібна, і поки не пізно, можна її позбутися. І ось однієї ночі Оксана твердо вирішила: дитини не буде. Наступного дня дістала потрібні ліки. Прийшовши додому, без роздумів зробила необхідні в таких випадках маніпуляції і почала чекати.

…Біль прийшов непомітно, що спочатку дуже порадувало Оксану. Але минуло кілька неймовірно довгих годин, і вона вже не рада була своїй затії. Схлипуючи, по-собачому підвиваючи, від болю вже нічого не розуміючи, вона повзала по підлозі, проклинаючи все на світі: і себе, і нещасну, ще ненароджену дитину. Але всьому колись приходить кінець. І дитина, за цей вечір сотні разів проклята, нарешті народилась. Неймовірно маленька, червона і дуже схожа на іграшку дівчинка слабо пищала, рухаючи при цьому крихітними ручками й ніжками. Вона була трохи більшою за Оксанину долоню, і головне – живою! Продовжуючи скімлити, тепер уже від дикого жаху і відчаю, жінка тремтячими руками загорнула дитину в якусь ганчірку і поклала в туалеті на підлогу. Там було холодно: можливо, до ранку немовля “дійде”.

Писк було чути ще якийсь час, а потім все затихло. Оксана, що не стулила очей ані на хвилину, тільки-но за вікном почало світати, зайшла в туалет. Від жаху в неї волосся стало сторч: посиніла від холоду дитина була жива! Просто немовля дуже ослабло, і від холоду в нього зник голос. А так дівчинка помирати поки що не збиралася.
Те, що сталося потім, робив ніби хтось інший. Наче уві сні, жінка підійшла до шафи, зняла з верхньої полиці праску і, намагаючись не дивитись на крихітний згорток, легенько вдарила туди, де мала б знаходитися голівка. Тихий звук, що нагадував тріск яєчної шкаралупи, підказав їй, що праска потрапила точно в ціль. Загортаючи нерухоме тільце в новий рушник, вона намагалася не дивитися на дитинку. Але все одно побачила, що в дівчинки була розтрощена ліва частина голівки. Тільки тепер з її очей потекли гіркі сльози розкаяння.

– Прости мене, – плачучи, просила вона.
…А на вулиці ставало все світліше. Скоро сусіди почнуть виходити на роботу. Взяла майже невагомий згорток, ніж, і біля бачка зі сміттям, розкопуючи мерзлу землю ножем, а потім уже й пальцями, зраненими до крові, вирила ямку. Обережно поклала тільце і, ретельно замотавши закривавлену голівку, щоб земля не потрапила на розбите личко, засипала його руками і, не озираючись, пішла додому.

Коли через кілька днів хтось побачив крихітну ніжку, наполовину виритого собаками, замотаного в рушник немовляти, ніхто не запідозрив Оксану. Міліціонери якийсь час ходили по квартирах, розпитуючи, а потім все стихло і з часом забулося.
Намагаючись приховати горе і свій гріх від матері, Оксана все пережила сама.

Так пройшло кілька років. Поступово все почало забуватися, і якось молода жінка, їдучи у відрядження до Києва, познайомилася з Ним. Це було схоже на казку. Оксана ніколи не думала, що зустріне такого чоловіка. Вона навіть не підозрювала, що такі є на світі. Сергій, порівняно з ним, здавався пустим, смішним і незграбним.
А коли Він запропонував їй руку і серце, Оксана з радістю погодилась. Дивлячись на розумного, красивого і доброго чоловіка, вона вже й не згадувала про те, що зробила і що пережила кілька років тому. А коли дізналася, що знову вагітна, вирішила, що нарешті і їй усміхнулося щастя. Справжнє, не випрошене.

Все обірвалося у той же день, в ту хвилину, коли народилася її дитина, її друга донька. Спочатку щаслива мати не могла зрозуміти, чому так зблід лікар і чому витягнулися обличчя в акушерки та медсестри, коли вони побачили немовля. Після тривалих прохань Оксани показати їй доньку біля неї поклали туго замотаний згорточок. Останнє, що вона побачила перед тим, як її мозок відмовився сприймати дійсність, було обличчя дитини зі страшно деформованою лівою частиною і без лівого ока. Дивлячись на немовля, Оксана довго сміялася, а потім усе заволокло густим чорним туманом…

Ліна ПОДІЛЬСЬКА, Хмельницька область